Моє життя - суцільний карантин
Без терміну, причини і надії.
Скимить одноманітністю картин,
На якісні емоції німіє.
Трощить довкілля на уламки скла
Один алгебраїчний майже вираз
Двох літер, скутих мінусом числа -
Моє прокляття, мій коронавірус...

Чи божевільний той, хто день у день
Нотує замість цифр температури
Ілюзії портретів і імен
В твоїх мінливих абревіатурах?
Коли життя співставлене з багном,
Дитяча втіха чи безглуздий злочин -
Шукати за зачиненим вікном
В нічній імлі твої безсилі очі?

У час, коли нечувано близька
Загибель чи спотворення планети,
Уявні протиставлені війська -
Під масками безликі силуети,
Між лезами численних гільйотин,
Що все хоч трохи "зайве" відтинали,
Моє життя - одвічний карантин.
Безваріантний і непроминальний.

Я и ты, нас только двое?
О, какой самообман.
С нами стены, бра, обои,
Ночь, шампанское, диван.

С нами тишина в квартире
И за окнами капель,
С нами всё, что в этом мире
Опустилось на постель.

Мы — лишь точки мирозданья,
Чья-то тонкая резьба,
Наш расцвет и угасанье
Называется — судьба.

Мы в лицо друг другу дышим,
Бьют часы в полночный час,
А над нами кто-то свыше
Всё давно решил за нас.